вчора о 12:29
,Німеччина
Війна перетворила Карпати на зону нових екологічних конфліктів. Регіон, який ще донедавна сприймали як своєрідний «заповідний тил», дедалі частіше опиняється під тиском бізнес-інтересів і ослабленого державного контролю. Постраждали не лише природні території поблизу лінії фронту: віддаленість гір від бойових дій стала чинником додаткового навантаження. До західних областей масово релокувалися підприємства, активізувалися рубки, а інфраструктурні плани почали просуватися швидше — із потенційно довготривалими наслідками для гірських ландшафтів.
Проблеми, традиційні для Карпат, у воєнний час лише загострилися. Екологи говорять про зловживання в лісовому господарстві, ускладнену можливість оперативно реагувати на порушення та зростання ризиків для територій, які мали би бути максимально захищеними.
Найгостріша лінія протистояння проходить навколо лісів. Тиск нових економічних процесів накладається на давні карпатські проблеми, і саме лісова сфера найчастіше супроводжується порушеннями. Додатковим фактором стала менша прозорість: із міркувань безпеки закрито низку реєстрів, пов’язаних зі станом лісового господарства. Для громадськості стали недоступними плани лісонасаджень і лісові карти, на яких видно, де саме заплановані рубки. Екологи ставлять під сумнів доцільність такого «закриття» в областях, віддалених від бойових дій, зокрема у Львівській та Закарпатській.
Паралельно послабився державний нагляд. Планові перевірки зупинені повністю, а будь-яка позапланована можлива лише за погодженням із профільним міністерством. На думку природоохоронців, це знижує оперативність контролю та робить його надмірно залежним від політичної волі керівництва.
Окремою лінією конфлікту стали спроби зняти «останній запобіжник» у сфері лісозаготівлі. У 2024 році частина стейкхолдерів підтримала законопроєкт №9516, який пропонував скасувати оцінку впливу на довкілля (ОВД) для суцільних санітарних рубок. Для Карпат цей механізм є критично важливим: суцільні санітарні рубки фактично залишилися єдиним дозволеним способом масштабної вирубки, тоді як гірські ліси виконують ключові протизсувні та водорегулюючі функції — зменшують ризики зсувів і розмивання берегів річок. Хоча громадськості вдалося зупинити законопроєкт, екологи наголошують: тиск на процедури ОВД нікуди не зник.
Ще один блок ризиків — масштабні інфраструктурні проєкти, які, за оцінками природоохоронців, плануються або реалізуються без належної оцінки екологічного впливу. Такі ініціативи можуть назавжди змінити вигляд гірських хребтів і, як наслідок, завдати удару по туристичній привабливості регіону.
Найрезонансніший приклад — проєкт великого курорту на Свидовці, одному з найкраще збережених масивів Карпат. Свидовець відомий післяльодовиковими озерами, пралісами та є оселищем сотень видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України. У планах — забудова значної частини території готелями, витягами та лижними трасами. Екологи застерігають: якщо джипінг залишає на схилах глибокі «шрами», то наслідки забудови асфальтом і бетоном є практично незворотними.
У 2025 році до цього переліку додалася нова хвиля конфліктів — будівництво вітрових електростанцій на гірських полонинах. Показовий кейс — полонина Руна на Закарпатті, де навесні 2025 року розпочалися роботи з прокладання доріг і облаштування фундаментів попри відсутність позитивного висновку з ОВД. За даними екологів, на висотах 1300–1400 метрів уже розчищено 11 майданчиків і залито щонайменше вісім фундаментів. Природоохоронці попереджають: подібні плани можуть зачепити щонайменше шість гірських хребтів Закарпаття, зокрема й Свидовець.
Об’єднавчим елементом більшості загроз експерти називають дороги. І лісозаготівля, і важке будівництво потребують доступу техніки, а отже — нових або розширених лісових шляхів, які заходять дедалі вище в гори. У випадку полонини Руна частину дороги, за твердженнями екологів, проклали через пралісову ділянку, де будь-яка господарська діяльність заборонена законом. Для потенційного мегакурорту на Свидовці, за їхніми оцінками, також знадобляться нові дороги — зокрема через праліси та старовікові ліси.
Вихід із ситуації природоохоронці бачать у розширенні заповідного фонду — створенні нових національних парків, заказників і пралісових пам’яток природи. Заповідний статус, наголошують вони, робить незаконними рубки та будівництво на захищених територіях, водночас зберігаючи дику природу доступною для відповідального туризму й малого екологічно сталого бізнесу. Економічний аргумент для місцевих громад — можливість наповнювати бюджети за рахунок туризму без знищення природної основи регіону.
Карпати більше не є «заповідним тилом». Війна змінила правила гри, а ризики множаться через закриті дані, ослаблений контроль, спроби послабити ОВД та інфраструктурні проєкти, що тягнуть за собою розбудову мережі доріг. Перед регіоном постає вибір між незворотними змінами ландшафтів і посиленням заповідності як інвестицією в довгострокову економіку громад та сталий туризм.
