У Луцьку з’явився автомобіль, який не «п’є» ні бензину, ні солярки, не «їсть» газу. Він їздить на… дровах. Однак у дорозі «Таврія» Миколи Оксенюка справляється не гірше, ніж її звичайні родичі. Однаково гарно набирає швидкість, маневрує дорогами, везе вантаж. Ще й перевагу має – робить усе це майже безкоштовно!
В’язки деревини вистачає на сто кілометрів
Установка окупиться за кілька місяців
Микола родом з поліського села Лісове Маневицького району. Каже, загорівся ідеєю переобладнання авто давно. Найперше вмовив свого батька Анатолія Антоновича перевести на дрова трактора.
– Коли я йому розповів, що можна їздити на дровах, він не повірив, – згадує Микола. – Я показав відео з Інтернету. Довелося батька ще вмовляти, аби переобладнати трактора. А тепер у господарстві це незамінний транспорт. Прекрасно працює і в полі, і в лісі.
Микола – хлопець роботящий, тямущий, має «технічну» жилку. Він закінчив Луцький національний технічний університет – здобув спеціальність інженера-енергетика. Вже як дипломований спеціаліст взявся переобладнувати власний легковий автомобіль «Таврія». Допомагав йому товариш із сусіднього села Оконськ Дмитро Стрільчук.
– У мене машинка старенька, 1996 року випуску, двигун бензиновий – 1,1 л куб., – розповідає Микола. – Але на нові іномарки таку газогенераторну установку й не поставиш. Бо там двигуни, так би мовити, комп’ютеризовані. Вартість самої установки мені обійшлася у межах 200 умовних одиниць. Але вона окупиться вже за кілька місяців.
Чоловік показує два «бункери», прилаштовані ззаду «Таврії». В одному лежать дрібно порізані дрова, які підпалює, і вони починають тліти. Інший – це фільтр, що очищає вже вироблений газ.
«Їде не так шустро, зате безплатно!»
– Єдиний мінус – перш ніж рушити, треба, щоб двигун трішки попрацював, – додає луцький кулібін. – Це для того, аби виробився деревний газ. Три-п’ять хвилин – і можна їхати.
«Таврія» Оксенюка легко розганяється до 80–90 кілометрів на годину. Нею чоловікові не накладно їздити з Луцька у гості до батьків (близько 100 км). Завантажив в’язку дров вагою 12–14 кілограмів – і вже на порозі рідної хати. А собівартість такого палива диво-машини – копійки.
– Їде не так шустро, як на бензині, зате безплатно! – наголошує Микола.
– Яку сировину можна використовувати? – цікавлюся у чоловіка.
– Підійде будь-яке дерево, крім хвойного, – каже. – Подрібнити, висушити – і є паливо. Ми кажемо на нього «чурка». Зрозуміло, що одними з найкращих є відходи дуба та ясена. Вони є на деревообробних комбінатах і називаються «пряники».
Таке авто не просто економне, а й екологічне. Бо його вихлопи не токсичні. Європа давно зробила ставку на подібні автомобілі і заохочує виробників, зокрема, електрокарів. Прошу Миколу порівняти роботу автомобілів на електриці і на дровах. Він усміхається:
– Батарея електромашини, якщо нею постійно користуватися, виходить з ладу за кілька років. Купити нову – це тисячі доларів. А двигун, що працює на деревному газу, витримує значно довший час експлуатації. А для нашого Полісся це взагалі незамінний варіант. Для тракторів, іншої сільськогосподарської техніки це мегавигідна штука. Бо селянин має дуже низькі затрати на обробіток землі.
Джерело: Вісник
