Прохання нових кредитів із боку чергового уряду не може не непокоїти. Адже до 140 млрд дол., або близько 80% ВВП, сукупного зовнішнього боргу України на кінець 2013 р. найближчим часом додасться ще принаймні десяток мільярдів. Віддавати їх доведеться нашим дітям та внукам. Звісно, якщо нова влада не продасть за безцінь кредиторам усі українські землі з їх надрами. При цьому корисно зазначити, що жодних кредитів можна було б не брати, якби влада нарешті звернула увагу на використання вітчизняних ресурсів. Зокрема, йдеться про такий цінний відновлюваний ресурс як ліс. Він, як запевняють експерти, дав би змогу запрацювати вітчизняному бізнесу й наповнити державну скарбницю.
Та, попри наявний потенціал, останні два десятки років колись прибуткова галузь нині ледве зводить кінці з кінцями. І все лише тому, що експорт необробленої деревини збагачував окремих представників влади та бізнесу, а також іноземні компанії. Прикро, але Україна й далі стимулює експорт необробленої деревини, замість того, щоб його обмежувати. Інколи доходить до парадоксів…
Ось ситуація, яка проливає світло на стан справ із сировиною та балансами. Для прикладу, за 20 кілометрів від українського кордону на території Румунії є потужний іноземний виробник ДСП. Крім ДСП, він має так званий енергетичний центр. Щоб не палити дорогий газ, компанія спалює деревину і постачає теплоносій на свої виробництва. А забезпечують цю компанію досить якісною деревиною українські підприємства. "Паливні дрова" не лише дешевше коштують, а й мають дуже дешевий залізничний тариф. Для прикладу, кубометр лісу з Житомира до румунського кордону можна відправити залізницею лише за 4—5 євро. В Україні таких цін немає. Бо транспортування лісу на таку ж саму відстань на вітчизняні заводи коштуватиме 15 євро за куб. Фактично, українська залізниця везе румунському споживачеві деревину втричі дешевше, ніж українському. Чому? А тому, що вона оформлена як паливні дрова. Такі собі хитрощі.
Вітчизняні споживачі не можуть придбати ліс за цією категорією. Бо насправді всі знають, що підприємства пускають їх у подальшу переробку. З цієї сировини в Україні можна зробити ДСП, МДФ, меблі. А то й спалювати, якщо потрібно. Але ж не дарувати за півціни.
Заклики до влади відновити вітчизняну переробну галузь деревини, постачати за кордон готову продукцію замість експорту сировини в Україні лунають постійно. Але ситуація не змінилася ні за уряду В. Ющенка, ні за уряду В. Януковича. Ще торік 5 липня народний депутат Геннадій Москаль зареєстрував у Верховній Раді законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів" (щодо заборони експорту лісоматеріалів усіх порід дерев). Необхідність внесення змін народний депутат обґрунтовує тим, що лісові масиви України останнім часом використовуються неефективно, незаконно, зі шкодою навколишньому природному середовищу і не в інтересах економічного розвитку відповідних регіонів.
Про це ж говорять і представники бізнесу. Раніше лісове господарство України постачало ділову деревину меблевим фабрикам, будівельним організаціям, шахтам, різним виробничим організаціям, колективним господарствам, бюджетним установам. У кожному держлісгоспі працювали цехи переробки деревини, які випускали товари народного вжитку. Нині у лісах Карпат і Полісся відбувається самовільна, безперервна, незаконна вирубка лісів, яка завдає значних економічних збитків нашій державі, паралельно підриваючи екологічну безпеку, що призводить до непередбачуваних наслідків.
Чималу частку законно й незаконно вирубаного лісу продають на Захід, тобто на експорт. Подальшим вирубкам українських лісів сприяють високі ціни, а також попит на деревину. Вони завдають великої шкоди передусім дубовим лісам. Водночас вирубують дедалі більше хвойних дерев (сосен та ялини) у Карпатах.
При цьому ліс, який вирубують, майже не надходить на підприємства для його подальшої обробки, а цілком і повністю експортується як необроблена деревина. Внаслідок таких дій у країні знищено й зупинено сотні переробних підприємств, зліквідовано тисячі робочих місць, наша держава недоотримує значних сум прибутку й перетворюється на сировинну базу для інших держав.
Зате західні сусіди України — Польща, Словаччина та Румунія — припинили промислове вирубування лісу в Татрах і Карпатах. Більше того, Угорщина, Румунія, Австрія та Словаччина здійснюють державну підтримку придбання української деревини шляхом надання дотацій фірмам, які постачають необроблену деревину в їхні країни.
З пропозицією заборонити вивезення за межі митної території України пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, а також лісоматеріалів усіх порід деревини до уряду звернулась Івано-Франківська обласна рада. Стоїть це питання у порядку денному Львівської обласної ради. "Упродовж останніх років на Львівщині, як загалом в Україні, — ідеться у проекті звернення до Кабінету міністрів та Верховної Ради, — лісогосподарські підприємства і підприємницькі структури інтенсивно нарощують свій експортний потенціал, насамперед просуваючи на зовнішній ринок круглі лісоматеріали. Такий розвиток стану речей спричинений, по-перше, незадовільним попитом на круглі лісоматеріали на внутрішньому ринку через зниження обсягів виробництва в ряді галузей, які використовують деревину, відсутністю потужних заводів із переробки деяких сортиментів лісової сировини, застарілим парком обладнання машин та механізмів для переробки деревини, а також переважанням на внутрішньому ринку дрібних покупців круглих лісоматеріалів у вигляді пиловника хвойних порід".
На думку депутата Львівської обласної ради Миколи Кадикала, найбільш негативним моментом експорту круглих лісоматеріалів як сировини є те, що через таку недолугу економічну політику влади на місцях втрачається значна кількість робочих місць. Окрім того, значна додаткова вартість переробки деревини за таких умов створюється не в Україні, а за кордоном. Там-таки осідають гроші як у вигляді заробітної плати робітникам, так і при оподаткуванні готової продукції. Слід врахувати й те, що частина фірм, які скуповують українську деревину, перепродують її третім країнам або іншим фірмам, внаслідок чого Україна не отримує значних надходжень до бюджету.
Держава в особі працівників державного управління "Львівлісу" мала б напрацьовувати правильний механізм використання лісових ресурсів. Можна говорити, що заборона вивезення лісу-кругляку викличе скорочення робочих рук і таке інше. Аби цього не сталося, вже тепер слід робити кроки на випередження. Якщо ж не запровадити такого механізму, то заборона на вивезення необробленого лісу завжди буде невчасною. Тому депутатам слід звернутися до Верховної Ради і Кабінету міністрів, щоб заборонити його вивезення і дати можливість залучити інвестиції в цю галузь. Щоб інвестор не прилаштовувався біля кордону України, а прийшов до нас зі своїми багатомільйонними інвестиціями у виробничі потужності, потрібні політична воля та відповідне рішення.
Втім, ситуація не така однозначна, як видається на перший погляд. На умовах анонімності ми поговорили з одним із експертів.
Як він розповів, в Україні є великий попит на низькосортну та технічну сировину. В інвесторів є бажання навіть збільшувати інвестиції в галузь, якщо буде прогнозоване пріоритетне постачання деревини вітчизняному переробнику. Тому по цих позиціях була б виправдана заборона або жорстке обмеження на вивезення з України необробленої деревини. Потенційно українські споживачі й переробники цієї продукції здатні переробити її в Україні. Й експортувати за кордон уже готову продукцію, наприклад меблі або напівфабрикати (ДСП, МДФ).
За словами співрозмовника, нерозумна державна політика попередніх років призвела до того, що в Україні не було створено переваг для вітчизняного споживача лісової продукції. Тому існують певні напрями переробки, які в Україні дуже слабко розвинені, зокрема лісопиляння, що використовує пиловник хвойних порід.
Фанерну ж сировину в нашій країні повністю переробляють, тому її експорт слід заборонити цілком. Те ж саме стосується й експорту балансів та технічної сировини. Інакше це поставить під загрозу функціонування діючих виробництв. А ось сегмент пиловника, який утворюється у процесі лісозаготівлі, треба продавати, зокрема й на експорт. Не залишати ж його у лісі.
На пиловник в Україні бракує виробничих потужностей, немає великих підприємств, які б його пиляли. Був час, коли іноземці хотіли інвестувати в цю галузь. Окремі з них навіть завезли обладнання, але монтувати не поспішали. Боялися недобросовісної поведінки держави. Адже ліс їм могли просто не продати. Тому ситуація з пиловником така, що на нього слід було б запровадити істотне й водночас розумне мито. Але не забороняти його експорт, а якщо й забороняти — то не відразу. Інакше виникнуть збитки у лісового господарства. А відтак і в держави.
За словами нашого співрозмовника, інвестор не збудує виробництво за один день. На це потрібен час. Отож державі слід сформулювати чітку довгострокову державну політику, яка була б зрозуміла інвесторам. Приміром, зробити так, як свого часу Росія. Хоча й цей приклад не найкращий. Тобто оголосити, що на 2014 р. експортне мито на пиловник умовно становитиме 10 євро, а через рік воно зросте до 15 євро. Ще через рік — до 20. Ціни слід зафіксувати в абсолютних значеннях, бо коли їх буде вказано у відсотках, то з'явиться спокуса для заниження цін. Є підозра, що певні схеми, які побутували в цій галузі, передбачали продаж на експорт за нижчими цінами, а різницю десь хтось клав собі в кишеню. Цифри можна дискутувати: 10 чи 15 євро експорт пиловника не зупинять. Вони його пригальмують. Але інвестори побачать, що виробництво вигідніше переносити в Україну.
Повчальний приклад. В Україні купує лісову сировину одна з відомих австрійських фірм, яка зробила кілька спроб збудувати у нас завод із лісопиляння. І навіть підібрала для нього місце в Карпатах. Але менеджери дивилися, дивилися і врешті-решт збудували завод у… Румунії. Неподалік українського кордону. І тепер підприємство купує ліс в Україні, перевозить його через кордон, пиляє, а готову продукцію продає по всьому світу. У тому числі і в Україні… Постає запитання: чому інвестор збудував завод у Румунії, а сировину завозить з України? Бо в Україні немає експортного мита. Крім того, компанія перебуває під захистом законів Євросоюзу. Вона убезпечилася від ризиків, які чекали на неї в Україні.
Інвестори мусять зрозуміти, зазначає експерт, що дешевої лісової сировини з України у них більше не буде. Що Україна перестає служити сировинним додатком для Євросоюзу. Що вже нинішнього року сировина стане дорогою, а наступного — купувати її стане ще важче, а через два роки купити задешево її стане взагалі неможливо. Дешевше буде тільки купувати деревину і переробляти її в Україні, створюючи робочі місця та сплачуючи податки, а ще — даючи поштовх суміжним галузям. Експорт готової продукції також значно вигідніший для зовнішньоторговельного балансу країни.
До речі, завдяки перенесенню виробництва в Україну тут залишатимуться й відходи лісопиляння (40—50% від початкового кругляка), які є чудовою сировиною для плитного виробництва або для того ж спалювання і забезпечення енергетичної безпеки держави.
Мало мати привабливий інвестиційний пряник. Потрібен також невеличкий батіжок у вигляді обмеження експорту. І ось тоді, безумовно, у сегменті пиловника ситуація в Україні зміниться. Можливо, замість формальної заборони потрібно б зробити експортне мито для всіх позицій необробленої деревини. Залежно від розміру, воно теж виконає свою функцію: забезпечить вітчизняних виробників сировиною, допоможе у розширенні виробництва. Український бізнес до цього готовий. Дехто вже навіть залив фундамент для монтажу лінії, але зупинив подальші дії у зв'язку з невизначеною ситуацією.
Юрій ГРОМ'ЯК, головний інженер Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства:
— У структурі обласного управління є 16 лісогосподарських підприємств, Національний парк, лісонасіннєве підприємство і мисливське господарство. За напрямами діяльності — вирощування, охорона і захист лісу, заготівля деревини. За рік управління заготовляє орієнтовно 1 млн куб. м деревини на Львівщині. Так, 2013 р було заготовлено 998 647 кубометрів. Діє незалежне підприємство, яке робить для нас матеріали лісовпорядкування. Це — чіткий опис лісів по кожному підприємству. В ньому визначено, скільки, якої площі, лісового запасу лісів можемо заготовляти.
— А скільки заготовляли у попередні роки? Що залишалося в Україні, а що реалізовували на експорт?
— 2012 р. ми заготовили 896 тис. кубометрів, 2011-го — 933 тис. У 1990-х роках заготовляли 1 млн 200 тис кубометрів. Із 998 тис. кубометрів, заготовлених на Львівщині, на внутрішньому ринку продали 600 тис. Решту 290 тис. пішло на експорт. При цьому експорт дуба становив лише 5%. Це був ліс, не затребуваний на українському ринку.
— Яка внутрішня потреба України у деревині?
— Вона визначається кількістю деревини, яку українські переробники здатні переробити. Це один момент. Другий момент — є соціальна сфера. Тобто є населення, яке палить дровами, яке будується, проводить ремонти тощо. Маємо також партнерів, які до нас звертаються по сировину. На Львівщині це ТОВ "Кроно-Україна", найбільший виробник плити ДСП. Вони беруть низькосортну деревину. Другий серйозний покупець — фанерний комбінат ТОВ "Язьм", він купує виключно вільху та березу. На Волині маємо фірму ТОВ "Кроношпан", є замовники в Івано-Франківській, у Закарпатській, Рівненській областях, які купують понад 100 тис. кубометрів деревини на рік. Другий напрям — малі й середні підприємства, які займаються переробкою круглого лісу — виготовляють дошку, заготовки з дуба, заготовки для меблів та інше. Ці споживачі формують внутрішній ринок деревини.
На внутрішній біржі виставляється окремо ділова деревина — сосна, ялина, дуб, бук і окремо — дров'яна, або технологічна. На сьогодні ми повністю забезпечуємо споживачів на Львівщині пиловником дуба. Останні два роки він у нас продається на 90—95%. Інші види продукції, такі як бук, сосна, ялина, ялиця, на превеликий жаль, сьогодні не повністю затребувані на українському ринку. Тобто ця продукція у нас сьогодні залишається. Якщо на неї немає попиту на внутрішньому ринку, перенаправляємо на експорт.
— Що станеться, якщо заборонити вивезення деревини за кордон?
— Сьогодні в управлінні працює понад 3 тис. людей, які отримують офіційні оподатковані зарплати і мають повний соціальний пакет. Можна сказати: не продається на українському ринку, не заготовляйте. Але тоді доведеться скоротити третину людей, у бюджет не додати. Тут два боки медалі. За кожен кубометр спілої деревини ми платимо гроші державі. За минулий рік ми заплатили лісового доходу 18 млн грн, у тому числі 5 млн — в місцевий бюджет. Крім того, зарплату, пенсійні видатки, інші платежі.
— Експорт для вас вигідніший, ніж реалізація в Україні?
— Вигідніший, бо в такому разі ціна деревини на 10—20% вища, ніж в Україні. Ще один важливий момент — передбачуваність європейського ринку, стабільність надходження коштів. Незважаючи на те, що український ринок споживає дві третини продукції, платежі, на превеликий жаль, неритмічні. Тут є велика проблема. Європейський ринок працює за визначеними правилами.
Найбільше лісу за об'ємами й за фінансовими показниками постачаємо в Румунію, Словаччину, потім — іде Польща. Найбільшим нашим стратегічним партнером на ялину, ялицю і сосну є велика транснаціональна компанія "Швайгофер", яка забирає 70—80% експорту ділової деревини. Вона має заводи не лише в Румунії, а й в інших країнах. Потреби в неї значно більші, ніж можна заготовити в лісах Румунії. У них два заводи, які переробляють по мільйону кубометрів на рік. Ще один експортер на технологічну сировину — концерн "Монді", який виробляє папір для копіювальної техніки. Це словацький ринок.
— Чому ці компанії не переробляють деревину в Україні?
— Іноземці давно хотіли побудувати завод в Україні, на Львівщині, зокрема. Вже навіть було підібрано земельну ділянку. Але, як завжди, перешкодила бюрократія, що перейшла всі межі розумного. Для того, аби на український ринок прийшла серйозна фірма й побудувала підприємство з переробки хвойної деревини (що нам сьогодні болить, бо ми не маємо достатнього попиту на цю деревину), потрібні гарантії держави.
Сьогодні в Україні, крім сировини, є робоча сила. Для спорудження підприємства потрібно приблизно 50 млн євро. Це мінімальні капіталовкладення для організації достойного рівня виробництва конкурентної продукції. Але великим інвесторам потрібні гарантії, що правил гри ніхто не змінюватиме. Гадаю, тут нова влада повинна зробити все, щоб заохотити інвесторів до співпраці. В Україні є величезні запаси букової деревини, але немає розвиненої структури переробки, ринків збуту готової продукції тощо.
ZN,UA
